Понедельник, 14 октября, 20:52
Публикации / Судьба человека
Не повтори мою долю
20.03.12 18:28 / Судьба человека   Просмотров: 10265   Автор: Елена Рагра
рейтинг: 1.76   Спасибо, Ваш голос учтен. версия для печати послать другу

Скільки років пройшло з 1941-го, а події того часу і зараз наче жива рана для сватівчанки Любові Кривошеї: в квітні 41-го репресували ії дідуся, і трагедія цієї родини стала невід'ємною часткою трагедіїї усієї країни.

PICT0044 У безвість за любов до Бога

Серед архiвних паперiв, якi зберiгає Любов Олександрiвна Кривошея, є протокол арешту і опис книг, вилучених у її діда, Григорія Петровича Палянички, пiд час арешту. "Це, власне, все, що лишилося на згадку про нашого пращура. А ще - розповіді рідних", - сумно говорить вона.

...Григорій Петрович народився у 1892 році, а заарештували його у квітні 1941 року. Чим же не вгодив владі простий дезінфектор малярійної станції, батько чотирьох дітей? А тим, що вірив у Бога, читав релігійну літературу і, як значилося у доносі, задурманював голову цією "гидотою" іншим.

Григорiй Петрович, згадували в родинi, був дуже суворим до дітей, виховував їх у вірі. Звісно, дітям було непросто: адже у школі вчили їх одному, а вдома - зовсім іншому. Та батько був наполегливий у своїй науці.

Одного дня до хати прийшли міліціонери. Вони проводили обшук і гучно кидали на підлогу книги.

Батька забрали. З того дня його більше ніхто не бачив, і про його долю нічого не відомо. Куди тільки не писала дружина - Ганна Свиридонівна - в надії довідатися про чоловіка, та  все даремно. Дехто із знайомих радив жінці забути і перестати його шукати. Були навіть такі гостроязикі, що кидали словами, як болючими каменюками. Мовляв, він десь давно вже одружився та й живе собі. Та Ганна не те що не вірила, вона й гадки не допускала, що її чоловік міг так учинити. Iнша гнітюча здогадка свердлила серце: його немає уже серед живих. Інакше б обізвався...

А дітям "ворога народу" було непросто жити. Це клеймо вони несли, як важкі чували на плечах.

Дружина Григорiя Петровича все життя чекала, що чоловік таки повернеться. Та звiстка про реабiлiтацiю прийшла вже пiсля iї смертi...

 

Зрадити пам'ять діда і матері - зрадити своїх нащадків

Любов Олександрівна не є справжньою "дитиною війни". У 1943 році, коли звільнили місто, Марiю Григорiвну, iї матір, призвали до трудової армії. Вона працювала в обслузі військового шпиталю. Тут i зустрiла кохання. Вони вирішили побратися, але не встигли, бо фронт рушив далі. А під серцем жінки забилося нове життя. Коханий писав Марії: якщо народиться донька, то назвати її Любою або Раєю. Та солдат загинув під Харковом, так і не ставши офіційно батьком маленької Любаші. А молода жiнка лишилася ні дружиною, ні вдовою. Навіть допомоги на дитину держава їй не призначила, отримувала всього 5 карбованців. Ясна річ, що вижити за ці гроші було нелегко. Родині доводилося голодувати. Любов Олександрівна пам'ятає, як ходили на поле колоски збирати. Страх, який проймав тоді усіх збирачів при слові "осавул", жінка відчуває й зараз. Це так охоронців-об'їзчиків полів називали. Дістати батога від них було не найстрашнішим, страшніше, як впіймають з тими колосками.

Діти щиро заздрили тим, у кого батько повернувся із фронту. Нехай скалічений, хворий, але живий. Батько для сиріт здавався кам'яною стіною, захисником. Вони вважали, що чоловік у родині здатен вирішити всі проблеми, а тому і діти в таких родинах щасливіші, у них все краще і надійніше. А від цього ще більше боліло в душі.

Любов Олександрівна все життя відпрацювала. Тільки 32 роки з трудового життя фільтрувальницею на олійно-екстракційному заводі "відбарабанила". А пенсії заробила аж ...900 грн. В одному, вважає, її доля склалася - в родині. Тут вона щасливіша від бабусі і матусі. Має прекрасного чоловіка, діток, онуків. А тому є заради кого жити і до кого голову прихилити. Та й історію свого роду передати. Гірка та історія. Та Любов Олександрівна вважає, що зрадити пам'ять побожного діда, матері - солдатської вдови без статусу означає зрадити і своїх майбутніх нащадків. І дуже хочеться вірити бабусі Любі, що їх життя буде щасливішим у вільній, щасливій державі. Певно, про це мріяв і дід сватівчанки, що згинув у тюрмах, і мама, нужденне життя якої пройшло у важкій праці...

Скільком же ще поколінням українців доведеться плекати мрію, до якої ми ніяк не  можемо дійти? І скільки ще поколінь багатостраждальної України буде повторювати нащадкам гіркий заповіт: "Не повтори мою долю".

Олена Рагра

 

 

Читайте также:



Комментарии:
Уважаемые посетители сайта! На протяжении длительного времени форум «Недели» был самой демократичной и открытой для дискуссий площадкой в нашем регионе. Но сегодня, когда социальное и политическое напряжение в обществе растет, а слово перестало быть просто словом, и становится пусковым механизмом для эскалации напряженности, мы вынуждены временно закрыть возможность комментирования.

Редакция «Недели» несет ответственность за весь контент сайта, и мы не хотим, чтобы неосторожные слова, сказанные на нём, стали причиной реальных конфликтов.

При этом сегодня нам как никогда важно ваше мнение обо всем происходящем. Мы предлагаем перенести споры, дискуссии, мнения в социальные сети - в наши группы ВКонтакте, Фейсбук, Одноклассники, Твиттер, где также доступны все наши новости.

Верим в скорое разрешение конфликта и желаем вам мира.



Видео
Украинский Щедрик идет по миру
     Новости









     Блоги
25 сентября 2014 года алчевский троллейбус встретил своё 60-летие. Официальных торжеств по этому по...
Патриотическое искуcство требует внимания. ...
Бойцы с полосатыми ленточками сделали то, что никогда бы не смогли даже самые лютые бандеровцы – фак...
О том , откуда берутся коллективных мифы и как работает считаное сознание ...
Немного пятничных котиков...
Удержаться не могу. Просто достали. Я ни на что не претендую. Выводы думаю, каждый сделает сам. ...
     Последние объявления
Новости от KINOafisha.ua
Загрузка...
Загрузка...
Курсы валют
Loading...